Аспірант прокоментував книгу професора УжНУ Романа Офіцинського

Надихнувшись фундаментальною працею Р.А.Офіцинського «Червона Лінія», я відчув непереборний потяг до літератури і тому хочу вам презентувати свою іронічно-доброзичливу байку:

 

«Чорний пес Сірко»

Сірко був песик безпородний, але на те не зважав, казав, що «службовий в першому поколінні», мав серйозний вишкіл в армії, де його, на жаль, часто лупцювали кирзаками, може, через те, може, через інше був він надзвичайно злий. Сірко, як пес-службовий, мав блискавичну кар’єру, головний обгавкувач, заступник хазяїна з науково-педагогічної роботи, учив Сірко і молодих щенят бути чесними, правдивими і вірними, та робив то незграбно, на хлопський розум, як сам знав, так і учив.

Вірний був Сірко, та доля жорстока: як був він непотрібний, то всі з часом давали йому копняка під зад, та Сірко не зважав, часто ще ходив до колишніх хазяїв, але вже ніхто кістки йому не давав. Подейкують, що Сірка навіть одного разу хотіли посадити до виправного закладу, але пожаліли старого, відпустили, тільки стерилізували, як і всіх бездомних тварин.

Повернувшись в рідний дім, він відправив старого «вожака» на пенсію, як сам казав, із усіма «почестями». Та, як виявилося, його рідний дім об’єднали, і Cірко там впливу не мав. Нічого не зробив він для збереження свого обійстя , крім лаю на всі боки, бо був уже беззубий і вкусити нікого не міг, та всіх крім себе винив у своїй безпорадності. Подеколи кусав слабших, лаяв з-за рогу на сильніших кобелів та в бійку не вступав ( як герой фільму «Мордою не вийшов для справ благородних»)

Мало хто Сірка любив, та з дому рідного його не виганяли, хоча мав звичку гадити, де їсть. Хотів показати, що він кобель ще той, та після стерилізації це зробити важко, тому самоутверджувався як вмів, постійно лаяв, пробував вкусити і гадив у домі.

Мораль моєї іронічно-доброзичливої байки така: у кого буде очі Сірко позичати, коли йому в лапу ніхто не подасть.

Прошу мене вибачити за слабий літературний стиль, досвіду мало. Та я виправлюся. Сподіваюсь, що автор «Червоної Лінії» добавить мою байку у свій збірник, адже її там, на мою думку, дуже не вистачає.

Прошу рецензії від Володимира Гуцула, чекаю Ваших авторитетних відгуків до мого скромного доробку)))

Так прокоментував нову книгу Романа Офіцинського “Червона лінія” аспірант УжНУ Логай І.І. В книзі автор іроночно розповідає про життя в УжНУ, ображаючи та принижуючи честь та гідність своїх колег, приховуючи реальних людей за вигаданими ним самим прізвиськами, але обов’язково так, аби всі розуміли про кого професор-хабарник розповідає.

В даному контексті варто зауважити, що професор забув розповісти про себе, однак днями ЗМІ допоможуть такому визначному письменнику здобути омріяну славу!