Майстри з Лумшорів будують цілющі чани по цілій Україні

Уже є замовлення на закарпатську “роздзику” навіть з Росії, Молдови та Білорусі.

– Лумшорські чани стали дуже популярними. У селі створилися бригади. Наша – із п’яти чоловік. Два місяці ми будували чан із усіма прибамбасами, навісами начальнику Одеського порту. Файний чоловік, за роботу розрахувався так як має бути. Чан важить дві тонни, відливають його з чавуна в Луганську. В чан сміло поміститься чоловік дев’ять, пан казав, що то він для себе робить зручності, а далі хто його знає – може, теж бізнес буде крутити, – розповідає мені Міша й уважно кермує.

Як звати начальника, не каже. Додає, що начальник Новий рік зустрів у Лумшорах. Після свят хлопці поїдуть в Одесу доробляти роботу. Міша хвалиться, що їм телефонували навіть з Росії, Молдови, Білорусі.

У Лумшорах на Перечинщині, що за 52 км від Ужгорода та за 30 від райцентру, з 1600 року працює найдавніший курорт Закарпаття на базі сірководневого мінерального джерела. Тут були встановлені дерев’яні ванни. Досі в селі зберігається старовинний чан, у якому підігрівають воду. Декілька підприємців встановили чани.

Підприємці зізнаються, що бізнес прибутковий, бо туристів приваблює екзотика, а також за допомогою купання в чані та холодній гірській річці можна отримати ого скільки адреналіну. Процедури добре підходять для лікування опорно-рухового апарату та нервової системи.

Старожил Василь Гапак розповідає, що на основі сірководневої води було купало. Люди приїжджали здалеку лікувати ревматизм, радикуліт.

– Одну пані привезли на возі, а після кількох процедур пішла своїми ногами. За часів Австро-Угорщини та Чехословаччини той чан належав лісовому господарству. Одна жінка клала вогонь, нагрівала воду. Купання коштувало недорого, такі гроші, як тепер п’ять гривень. Коли прийшли чехи, то побудували двоповерховий красивий дерев’яний корпус. Ванни були чавунні. В одному кінці жив лісник, а в другому була котельня, де гріли воду. По трубах текла гаряча і холодна вода, уже було окультурено. У 39-му мадяри щось добудували, ліс укорчовали, звели нижню дорогу. Під час війни у тому будинку жили і мадяри, і німці, і всякі. У село заїхали німці на двох машинах, переночували, а наступного дня поїхали, – пригадує 87-річний пан Василь.