До 225-річчя з дня народження закарпатського історика

Благодатна закарпатсь­ка земля дала людст­ву І. Орлая, Ю. Гу­цу Венеліна, М. Ба­лу­дян­ського, І. Базиловича, А. Ба­чин­ського, В. Довговича, М. Лучкая та багатьох інших куль­тур­но-ос­вітніх діячів, які залишили нам чималу наукову та історико-культурну спадщину. Тривалий час ця спадщина зберігалася у спецфондах бібліотек і була недоступною для широкого кола науковців.

Народився Михайло Лучкай 19 листопада 1789 р. у с. Великі Лучки на Мукачівщині у сім’ї дяка Михайла Попа. У сім’ї було шестеро дітей. Михайло був найстаршим. Молоді роки майбутнього вченого припадали на період, насичений бурхливими історичними подіями, які були дуже важливими у формуванні його світогляду. Знайомство з видатними славістами того часу, копітка робота в багатій бібліотеці Мукачівської єпархії, у бібліотеках Відня, Великого Вародина (Румунія), Егера (Угорщина) та в герцогстві Лукка (Італія) стали тією основою, тим фундаментом, на якому зростав, формувався і мужнів Михайло Лучкай як людина-гуманіст, як усебічно обдарована особистість.
Початкову освіту здобував у пароха рідного села Великі Лучки та в Ужгородській початковій школі. Перші два класи реальної гімназії закінчив у Ужгороді, після чого його направляють на навчання до Великовародинської гімназії, яку закінчив у 1812 р. Протягом 1812—1816 років М. Лучкай навчається у Віденській цісарсько-королівській семінарії, про що свідчить лист професора богослов’я в Мукачеві, каноніка і генерального капітулярного вікарія І. Кутки до директора семінарії Ланга. Відгуки директора семінарії про нього були найкращими. У цей період М. Лучкай формувався і як філолог. Тут він знайомиться зі студентами з різних країн, вивчає слов’янські мови, слухає лекції видатних славістів, зокрема Вартоломея Капітара та Йосипа Добровського. Науковець В. Гаджега відзначає, що М. Лучкай змінює своє прізвище Поп на псевдонім Лучкай, утворений від назви свого рідного села Великі Лучки, через те, що в семінарії було кілька студентів-румунів на прізвище Поп.

З 9 вересня 1816 р. і до кінця 1817 р. М. Лучкай працює священиком у Великих Лучках, після чого переїжджає в Мукачівську єпархію, де допомагає єпископові О. Повчію у веденні документації. З вересня 1818 р. по серпень 1827 р. — бібліотекар і архіваріус цієї ж єпархії. У цей час М. Лучкая обирають до синоду, де він виконує обов’язки нотаря єпархіального собору і голови Мукачівської консисторії. З 1827 р. його призначають парохом і намісником м. Ужгорода. Тут він проводить велику просвітницьку роботу, створює школи і перевіряє їх, а з 1828 р. отримує посаду «руського цензора» в Будині.

Герцог Карл Людвік Бурбон подарував Лучкаю золотий хрест і присвоїв звання придворного пароха

17 червня 1829 р. на прохання герцога Карла Людвіка Бурбона, який, предентуючи на грецький престол, хотів започаткувати в себе церкву грецького обряду, Михайло Лучкай виїжджає до Італії у місто Лукка. У листах до друзів він пише, що має багато вільного часу, який використовує для наукової роботи, щоб «підняти честь свого народу». І справді це був період розквіту його наукової діяльності. Тут він завершив свою граматику, закінчив два томи церковних проповідей і розпочав писати історію карпатських русинів. Герцог Карл Людвік Бурбон високо оцінив заслуги М. Лучкая. Він подарував йому золотий хрест, присвоїв звання придворного пароха, а також чин «протоієрея». Від 20 травня 1831 р. М. Лучкаю дозволяється вживати відповідний титул з усіма регаліями. Про свою поїздку та перебування в м. Лукка М. Лучкай подав письмовий звіт 3 лютого 1831 р., в якому пише: «Разом із моїми шановними помічниками Антонієм Лабанцем пресвітером, який їхав як диякон, та панами Талапканичем і Микуличем, що їхали як дяки, 28 липня ми щасливо прибули в Лукку. Церква на той час ще не була готова, але з подвоєними зусиллями будівництво її було завершене 6 серпня 1829 р. У присутності князя я благословив церкву, поклав на престол плащаницю, яку приніс із Відня з церкви Святої Варвари і відправив першу Святу літургію. Від цього дня я щодня відправляв разом із паном дияконом Лабанцем Службу Божу».

Після повернення з Італії М. Лучкай, працюючи далі парохом і намісником Ужгорода, багато сил віддає розвитку шкільництва на Закарпатті, звертається до вірників із проханням направляти в школи своїх дітей «не тільки хлопців, але й дівчат». Він постійно перевіряє стан шкіл і викладання дисциплін рідною мовою.

У 1840 р. М. Лучкай укладає проект словника з назвою «Роз­думи про укладення та видання товариством священиків Мукачівської єпархії русько-латинсько-угорсько-німецького слов­ника на основі священних та літургійних книг». Це дуже цікава рукописна розвідка латинською мовою, де перелічуються відомі на той час словники. Він пропонує видати для священиків Закарпаття «…руський словник і всяка розумна людина не буде заперечувати, що такий словник повинен охопити всю руську мову, тобто не лише літургійну, але також і народну, бо священик повинен не лише розуміти старослов’янську мову, а й спілкуватися, до того ж уміти тлумачити свої думки і донести науку до розуміння народу». М. Лучкай відзначає, що в народі живе багато оригінальних слів, не зафіксованих словниками, отже основне завдання бачив у тому, щоб скерувати духовенство на збирання «провінціальних слів та ідіом, зокрема у тваринницькій, рослинницькій галузі та мінералогії, з’ясувати їх значення у народі, досліджувати промислові та домашні знаряддя, що зазвичай використовуються на сільськогосподарських роботах».

Як видно з проекту, М. Луч­кай поставив завдання укласти діалектний словник Закарпаття, до якого ввійшли б і вживані в літургійних книгах церковнослов’янські слова. Він не тільки підготував проект, а й почав укладати словник. Він закликає всіх активно взятися за роботу і підготувати працю, яка би дорівнювала «щедевру Рафаеля».

Михайло Лучкай — дослідник історії Закарпаття

Михайло Лучкай залишив нащадкам фундаментальний рукопис «Історія карпатських русинів» на 1645 сторінках у чотирьох книгах великого формату, яка побачила світ у шести томах українською мовою. У цій праці він розповідає про складну минувшину нашого краю від найдавніших часів і до 1840 року. Цінність цієї праці незаперечна. Автор використав багатий архівний матеріал Мукачівської єпархії, різні грамоти, листи, протоколи тощо. Перебуваючи в Італії, М. Лучкай використав також античні візантійські й західноєвропейські джерела, які сучасному дослідникові майже недоступні. Крім того, ця праця має велике пізнавальне й виховне значення. В епіграфі до першого тому він писав: «Історія навіть маловідомого племені освітлює славніший народ». Історію Закарпаття він розглядає у тісному взаємозв’язку з історією Угорщини і на фоні загальноєвропейських подій.

Переклад рукописної історії карпатських русинів із латинської мови на українську здійснений науковцями УжНУ, доцентами А. Ігнатом, Ю. Саком, М. Оро­сом, Е. Швед та ст. викладачем О. Яциною. Чимало наукових статей і розвідок про історію карпатських русинів М. Лучкая написав відомий історик, професор кафедри історії України УжНУ Дмитро Данилюк.

Граматика Михайла Лучкая «Slavo-Ruthena»

Загальноєвропейське визнання М. Лучкаєві принесла «Граматика слов’яно-руська», яка вийшла з друку в 1830 році в Буді. Вона була перекладена з латинської мови на українську автором цієї статті з допомогою доцента Ю. Сака. Упорядкування, передмова, примітки та словник діалектних слів наші. Фототипічне видання граматики та її переклад вийщли з друку у видавництві «Наукова думка» Інституту мовознавства НАН України в 1989 році. Автор свою граматику подає під такою назвою «Граматика мови слов’яно-руської або старослов’янської й говірки малоруської, ще й тепер живої в карпатських горах».

У передмові до граматики М. Лучкай висловив цікаві думки з окремих мовних питань. Так, наприклад, він правильно розумів співвідношення літературної мови і діалектів, відзначивши, що панівною в межах певної мовної території може бути тільки один діалект, який згодом стане основою для утворення літературної мови. Поряд із цим М. Лучкай відстоює літературну мову не на базі одного з основних діалектів, а на базі церковнослов’янської мови. Зрозуміло, що на той час М. Лучкай з огляду на міцні традиції не зміг піднестися до розуміння необхідності створення літературної мови на живій народній основі, а вважає мову закарпатців «дочкою церковнослов’янської». Цікаві думки висловлює він у передмові й щодо автохтонності слов’ян на території Закарпаття.

У своїй граматиці М. Лучкай цілий ряд мовних фактів говорів Закарпаття та цер­ков­нослов’янської мови порівнює з відповідними мовними явища­ми російської, сербсько-хор­ват­ської, чеської, угорської, ні­мецької, англійської, французької та латинської мов. Поряд з оглядом звуків і форм цер­ковнослов’янської мови автор розгладає відповідні факти живої розмовної мови закарпатських українців, зокрема говірки його рідного села Великі Лучки. Тому його граматику можна назвати порівняльною граматикою тогочасної церковнослов’янської мови з українськими діалектами Закарпаття.

Граматику М. Лучкая «Slavo-ruthena» завершують взірці розмовної мови: 7 казок, 101 прислів’я, 21 порівняння, 8 проклинань, 9 народних пісень, 4 речення — гра слів та 11 загадок.

Для українського мовознавства і славістики взагалі граматика М. Лучкая «Slavо-ruthena» цінна передусім своїми відомостями про говори Закарпаття. Ті паралелі, які подає автор, становлять цілісний і доволі детальний опис звуків і форм говорів Закарпаття.

Високо оцінили граматику М. Лучкая Ф. Аристов, В. Бірчак, І. Брик, І. Валигевич, М. Возняк, В. Гаджега, Г. Геровський, Я. Головацький, Ю. Жаткович, Я. Коллар, Т. Легоцький, О. Маковей, Ф. Міклошич, Е. Недзельський, І. Панькевич, А. Петров, Р. Плетньов, Є. Сабов, І. Свенціцький, В. Сімович, І. Срезневський, Ф. Тіхий, І. Франко, В. Францев, П. Шафарик, М. Шашкевич, Ю. Яворський, І. Ягич та багато сучасних дослідників.

У 1832—1842 рр. відомий російський мовознавець І. Срезневський відвідав Закарпаття і сказав: «Далее ходил к Лучкаю, издателю Русняцкой грамматики, приходскому священнику. Он тепер пишет историю Мукачевской епархии. Настоящий хохол».

Відомий чеський поет і вчений Ян Коллар у поемі «Дочка Слави» прізвище М. Лучкая поставив поряд із такими вченими-славістами, як Досифей Обрадович, Йосип Добровський, Ян Неєдлий та Вук Караджич.

Копітка й наполеглива праця, недоброзичливість і велика заздрість із боку окремих його колег підірвали здоров’я М. Лучкая. З кінця 1840 року він часто хворіє, здоров’я його погіршується і 3 грудня 1843 року його не стало. Він похований в Ужгороді біля церкви, де працював парохом, на вул. Цегольнянській (тепер М. Томчанія)

Силами учнів Ужгородської гімназії була збудована капличка й виготовлена меморіальна дошка з таким написом: «Тут похоронений о. Михайло Лучкай — 1787—1843 — автор першої руської граматики і карпаторуський будитель. 15 мая 1927 р.».

Обов’язок усіх нас у 225-річний ювілей від дня його народження вшанувати пам’ять нашого земляка Михайла Лучкая, виправити на меморіальній дошці помилкову дату народження (на 1789 р.), назвати його іменем скверик, де він похований, упорядкувати його і зробити доступною могилу М. Лучкая для широкої громадськості Закарпаття та туристів.

Джерело