Чи стане «медсестра» головою апеляційного суду Закарпатської області?

Вже десять місяців триває епопея з виборами голови Апеляційного суду Закарпатської області. Які ж інтриги не дозволяють Закарпатським апеляційникам визначитися із вибором очільника?

Останні збори, що відбулися, чітко визначили не лише бажаючих кандидатів – претендентів, а й оголили причини неможливості визначитися саме цим складом суду з головою суду. Автору цих рядків віриться, що громадськості було б цікаво дізнатися, хто ж посяде одну з ключових посад найзахіднішої області України – пише Ужгородська Правда.

Спочатку коротка аналітична довідка:
Після звільнення минулого року за власним бажанням, в суді залишилося 17 суддів, 8 з них члени кримінальної палати і 9-ть – цивільної. З криміналістів на останніх зборах балотувалися Стан І.В., Гошовський Г.М., з цивілістів – Готра Т.Ю.. Кондор Р.Ю., Фазекош Г.В.

Хто є хто і як ними проводиться виборча компанія?
Почнемо з тих, хто набрав найменше голосів: Готра Тетяна Юріївна – була запропонована формально, ніколи серйозно про бажання бути головою не висловлювалася.

Кондор Роман Юрієвич – аналогічно, як і Тетяна Готра, висунутий для альтернативи. До посади ніколи не рвався. Залишається троє фаворитів.

Стан Іван Васильович – протягом життя неодноразово «змінював професію». Закінчивши Хустське медичне училище за спеціальністю “фельдшер” тривалий час працював медсестрою в урологічному відділенні. Пізніше продовжував працювати медсестрою у проктологічному відділенні та одночасно здобував юридичну освіту.

img27
Здобувши «необхідний для роботи судді медичний досвід» та юридичну освіту, пішов стажером судді, а згодом потрапив до Апеляційного суду не працювавши суддею жодного дня. Кажуть, що Іван Васильович відрізняється неабияким хистом плести інтриги, поширювати чутки і підлаштовуватися під начальство. За часів головування одіозного Стрижака А.А. неодноразово потерпав від пресингу, однак уміння: «перетерпіти», з кимось пошепотітися, когось висміяти, а когось відверто підставити, допомогли йому вижити, хоча, пригадується, що нині покійний колега Б. навіть намагався «підправити фейс» шановного Івана Васильовича через надмірну тягу до пліткарства останнього.

На сьогоднішній день Іван Васильович позбувся багатьох ворогів в апеляційному суді, однак, минулого року все ж не витримали нерви – написав заяву на звільнення, але згодом скористався можливістю її відкликати. Чому? На думку більшості причетних до роботи Апеляційного суду – це звичайне жлобство. До речі, ця причина світиться з обличчя всіх «відкликантів» – Крегула М.М., Вотьканича Ф.А., Гошовського Г.М., Феєра І.С., Собослоя Г.Г., мабуть, ніхто не хоче сприйняти серйозно народну мудрість: «Хто не наївся – той не налижеться».

В Івана Васильовича ще й дочка не прилаштована як слід – хоча видана заміж за слідчого військової прокуратури і працює помічником судді Апеляційного суду Закарпатської області Марчука О.П. Однак, споглядаючи на колишнього Голову суду, Крегула М.М., який за час головування і дочку встиг суддею Ужгородського міськрайсуду зробити, і зятьок успішно став очільником обласного УМВС.  Івану Васильовичу теж свербить всіх своїх чад на тепленькі місця розкласти – ще ж синок – студент юрфаку зовсім не прилаштований.

Серце ж батьківське крається і душа переживає, страх бере за майбутнє дітей, внуків, що доведеться їм, не дай Бог, важко працювати, тому й прагне так крісла голови Іван Васильович.  В ньому перспективи здаються неосяжними.

До слова, Іван Васильович кандидатує у Вищу раду правосуддя, а у своєму мотиваційному листі зазначив, що планує зміцнювати довіру суспільства до судової влади, оскільки володіє відповідними знаннями, кваліфікацією, наполегливістю, здатністю діяти в екстремальних умовах і протидіяти відкритому або прихованому тиску політиків, громадських активістів, засобів масової інформації, здатністю слухати та почути кожного. Таким чином, Іван Васильович у проявах громадянського суспільства вбачає тиск та ворогів. А от корупція, «прокурорський договорняк» і телефонне право чомусь не викликають таке обурення і бажання боротися у цього кандидата.

Наступним претендентом, якому не вистачило 2-ох голосів, є також представник кримінальної палати Гошовський Георгій Миколайович. В Апеляційному суді опинився відразу “з вулиці” – в суді першої інстанції не працював. Відразу з крісла слідчого прокуратури пересів в крісло, яке надало право вчити суддів районних і міських судів, як правильно кримінальне право застосовувати. Кар’єра його була бездоганною. Голови суду мінялися, а Георгій Миколайович завжди був при посаді – або першим заступником, або головою палати.

Багаторічний досвід роботи в суді привчив його вміло прогинатися, вчасно вгадувати настрої «не висуватися», але й не сильно ховатися. Двоє дітей від першого шлюбу працевлаштовані, житлом забезпечені, хоча й не пішли стопами батька. Однак, є ще й наймолодший, 10-ти річний син від другого шлюбу, якого треба прилаштувати, та й хатка на «пів-гектара» ще недороблена в «царському селі» – найпрестижнішому приватному районі в центрі Ужгорода. Племінниця працює у відділі кадрів СБУ.

Ще півроку тому Гошовський Г.М. твердо стояв на позиції звільнення. Потім, на умовляння колег, відкликав заяву і за законом взявся виконувати обов’язки голови суду. Ще місяць тому висловив своє небажання балотуватися і раптом – змінив свою думку кардинально, висунувши себе як кандидата. Та чомусь колеги не зрозуміли його таких різких рухів і відмовилися підтримати. Як сказав Юлій Цезарь: « – Уходя – уходи!!!». Aвiens, Abi! –
Залишається Фазикош Ганна Василівна – суддя в другому поколінні. Батько – колишній голова Донецького обласного суду, викладач і професор УжНУ. Рідний брат – також суддя в Ужгородському міськрайонному суді. Така собі суддівська династія…

Темною стороною у електронній декларації Фазикош Ганни Василівни залишається її чоловік, Ігор Чемодуров, який чомусь не схотів повідомити джерела доходу. Наразі чоловік судді виступає співзасновником ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “СУДОВИЙ ПРОЦЕС БІЗНЕС УЖГОРОД”, яке перебуває у процесі припинення з 2014 року. Адреса проживання чоловіка судді, як співзасновника фірми, зазначена –  гуртожиток по вулиці Загорській. А от реально, родина проживає у розкішному маєтку, про який нещодавно говорили усі центральні канали.

Та все ж … про неї можна сказати, що в суді залишився один нормальний мужик – це Фазикош Ганна. Її перемога вже була би давно забезпечена голосами цивільної палати, та от кількісний склад і присутність вже названих вище відкликантів, якраз і заважають Ганні Василівні зайняти цю посаду. Досвід опонентів у побудові інтриг серед колег та ще і вміння натиснути силами вже тих, хто пішов, стали на перешкоді. До речі, саме «колишні» ніяк не бажають змиритися з думкою про статус відставника, продовжують займати свої кабінети в апеляційному суді, ходять на роботу всупереч здоровому глузду, тиняються по кабінетах перед виборами, проводячи агітацію.

А тим часом, епопея з обранням голови суду заводить у кут одну з найважливіших проблем Закарпатського апеляційного судочинства, яка стосується чи не кожного мешканця області – проблема отримання від цього суду санкцій на стеження, прослуховування телефонів, негласне зняття інформації із комп’ютерів, таємне втручання навіть в особисте життя. Чому всі судді, які наділені правом надання санкцій у цьому суді, є родичами працівників правоохоронних органів, які звертаються за цими санкціями?

У судді Вотьканича Ф.А. зять – слідчий УМВС, в судді Стана І.В. зять – слідчий військової прокуратури, а в судді Крегула М.М. (надавав дозволи як голова суду) – зять є очільником ГУНП в Закарпатській області, а на той час був також у керівництві оперативного підрозділу поліції. Чи може суддя бути неупередженим, коли вдома годувальник рідної доньки і внуків щиро погляне в очі і попросить: «Тату, ну дуже треба!» ? Судді Гошовський Г.М. та віднедавна Марчук О.П. – також в минулому слідчі!

Наступні збори з порядком денним «обрання голови» відбудуться 21 квітня. Та чи зможуть в кінці – кінців «відставники», які ще вчора звільнялися, а сьогодні вже в керівники лізуть, відмовитися від амбіцій та власних апетитів? Навряд!!! Автору цих рядків здається, що затягування з вирішенням цієї проблеми, провокує інші гілки влади втрутитися і силою змусити проголосувати за потрібного владі кандидата. Та чи стане цей голова обраним, а не призначеним? – питання риторичне.