Микола Фіцай: «За 10 років в офіційних матчах не забив тільки три пенальті»

Він, захищаючи честь ФК «Інтер» (Ганичі), знову здивував чудовою результативністю й став кращим бомбардиром Східної зони першої ліги. А ще, маючи прекрасне ім’я, подвійно заслужив на інтерв’ю в День святого Миколая…

Миколай_2017

Миколо, футболом у Вас зайнята майже вся родина. Хто особисто Вам прищепив любов до виду спорту № 1?

– У мене батько грав, його брат. Це й передалося мені та вже моєму братові. Із 4 класу став займатися. Як, мабуть, для всіх, подобалися спортивні емоції, командний дух…

У цьому чемпіонаті Ви провели на полі всі 22 матчі. Як удається уникати вилучень і травм?

– Загалом я на полі стриманий, тому за цілий сезон мав тільки дві картки, і то випадково. Щодо травм, то вони були, навіть довелося побувати на операції в Києві, але поступово відновився, і цей сезон видався без пригод. До того ж я не все в нападі грав – 5 матчів провів на позиції заднього захисника.

Попри це, забивали більше гола за гру. Звідки гольове чуття?

– Усе або штрафний реалізую, або вдасться дальній удар. У вільний час ще після школи ходив на футбольне поле. Мабуть, «приріс» до нього, добре відчуваю ігровий момент.

Притому третину разів відзначилися з пенальті. Чим «магнетизуєте» воротарів?

– Почав пробивати одинадцятиметрові, виступаючи ще за юнаків. Так і до тепер штатний виконавець у команді… За 10 років в офіційних матчах не реалізував тільки три пенальті: двічі поцілив мимо, а один «постріл» узяв голкіпер. Я, не дивлячись їм в очі, намагаюся перехитрувати. Загалом поки виходить…

Чи вийшов цей сезон в «Інтера»?

– Не все в нас удавалося, бо не обійшлося без травмованих. Зокрема, мій брат Михайло. Василь Фіцай, учитель фізкультури, який навчив мене грати, теж… А скажімо, син татового брата Іван Фіцай приїздив із Чехії після заробітків. Часто прямо з дороги, стомлений, іноді не встигав, то тільки виходив на другий тайм…

– А що стало причиною провального виступу юнацької команди?

– Юнаки вийшли з команди за віком. Фактично 7-8 гравців випали, а замінити було ніким. Отож дублери й «закипіли»…

– Чи трапляється, що на полі в емоціях і Ви «закипаєте»?

– Буває, особливо з братом, бо він – запальний. І як заведеться, тоді вже я теж не стримуюся. Та нічого, трохи словесно «пересмикнемося», а тоді забудемо й граємо далі.

– Тим паче, що Ви – Микола, маєте ім’я чудового святого…

– Мене так назвали в честь діда. Та «Миколая» – для нас родинне свято. А сьогодні – ще й футбольне. У Тячеві беру участь у турнірі з футзалу.

– У нашому футболі є і Миколи, і Миколайовичі. Щоб на завершення побажали всім із нагоди цього Дня й загалом новорічно-різдвяних свят?

– Футбольної наснаги, як у нашої команди, спортивних досягнень і всього найкращого!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ